– Українська держава зараз переживає досить непрості часи. Складна політична ситуація зумовлює нестабільність в економіці. Постійна ворожнеча між політичними партіями розколює наше суспільство. Зрозуміло, що Українську Православну Церкву не можуть не зачіпати ці процеси. Так, деякі політики називають УПЦ «московською церквою», звинувачують її в тому, що вона підтримує «проросійсько» орієнтовані політичні сили. Владико Митрофане, Ви, як Керуючий справами УПЦ, прокоментуйте, будь ласка, ці звинувачення. Роз’ясніть, яка ситуація склалась насправді? Чи підтримує офіційно УПЦ будь-яку політичну партію?
– На превеликий жаль, нечесні політики, щоб заробити собі дешеву популярність, підняти свій рейтинг, вдаються до використання брудних піар-технологій, принижуючи значення Української Православної Церкви у житті українського суспільства. Так, УПЦ вони називають „московською церквою, васалом Кремля”, і тим самим звинувачують її в несамостійності та залежності від політичних кіл Росії.
Деякі ЗМІ або сліпо, або свідомо розповсюджують такого роду інформацію. Звичайно, це образливо по тій причині, що УПЦ докоряють відсутністю патріотизму. Але УПЦ, її духовенство, віруючі завжди були й будуть залишатися вірними своїй державі. І як би комусь не хотілося поставити УПЦ за межі загальнонаціонального, загальнокультурного та державотворчого процесів, цього зробити неможливо. Тому що ті люди, які складають паству УПЦ, є одночасно повноправними громадянами України.
Хочу зауважити, що місія Церкви полягає в тому, щоб об’єднувати людей різних національностей, різних політичних поглядів. Саме таку роль виконує УПЦ, адже до її складу входять і українці, і росіяни, і білоруси, і молдавани, і румуни, і болгари, і греки. УПЦ, як добра, любляча мати, піклується про всіх. На жаль деякі політичні сили розколють український народ; люди стали вкрай агресивно ставитись один до одного лише по тій причині, що є прихильниками різних політичних партій. УПЦ навпаки відіграє позитивну роль у житті нашої держави. Любові, поваги до ближнього – ось чому вчить Церква. У цей непростий час УПЦ намагається консолідувати народ України, аби подолати ті духовні, економічні, соціальні та політичні негаразди, які існують сьогодні в країні. Тому звинувачення УПЦ у тому, що вона нібито захищає інтереси іншої держави, чи то виконує накази певних політичних сил, не відповідають дійсності. УПЦ знаходиться поза всякою політикою і не пов’язує себе з жодною із політичних течій, незважаючи на те, що її періодично намагаються втягнути в політичні конфлікти. Концепція зовнішнього життя УПЦ полягає в тому, що Церква повинна знаходитись осторонь політики. Місія Церкви – не служити якійсь політичній партії, а вести людей до спасіння. Церква приймає всіх людей, незалежно від їх національності, матеріальних статків або політичних уподобань. І всім благовіствує однакову істину Христову.
– Отже, якщо священнослужитель виступає із закликами підтримати певну політичну силу, то це тільки його особиста думка?
– Якщо духовна особа, чи то єпископ, чи то священик виступає із закликами на підтримку будь-якої політичної партії, то така людина чинить всупереч церковним канонам, які забороняють духовенству Православної Церкви належати до політичних партій, або брати участь у політичних баталіях. У разі, коли такі випадки трапляються, це не означає, що клірик виступає від імені Церкви. Таке право має лише Предстоятель УПЦ та колегіальні органи управління УПЦ: Собор УПЦ, Архієрейський Собор УПЦ і Священний Синод УПЦ. Всі інші думки, які висловлюють священнослужителі, якщо вони суперечать офіційній позиції УПЦ, є лише їх особистими переконаннями. До таких поглядів треба ставитись обережно і сприймати їх, як особисту думку окремої людини.
– У чому Ви вбачаєте симфонію, тобто ідеальну форму співпраці між Православною Церквою та державним інститутом влади?
– Питання взаємовідносин Церкви й держави завжди було і є актуальним. З історії Християнської Церкви видно, що ці взаємовідносини ніколи не були статичними, а змінювались. Ми знаємо кардинально протилежні приклади, коли Православна Церква відігравала провідну роль у державі і плідно співпрацювала з державним інститутом влади на користь країни, і – коли християнство переслідувалось владою.
Головною аксіомою ідеального співіснування Церкви й державного інституту влади повинно бути правило, що держава не має права втручатися в церковні справи, а Церква не виконує функцій, що належать до сфери діяльності державних органів влади. Влада піклується про матеріальний і соціальний добробут громадян країни, Церква – про духовну складову людини. Звичайно, у вирішені таких завдань інтереси Церкви і держави будуть пересікатись. І тут важливу роль має відігравати такий чинник: державні органи влади повинні з повагою ставитися до церковних канонів і в жодному випадку не чинити тиск на церковні органи управління. Церква, у свою чергу, жодним чином не повинна втручатися у політику.
– У яких сферах розвитку суспільства необхідно більш тісніше співпрацювати Українській Православній Церкві й державній владі?
– За роки незалежності України УПЦ завжди намагалася будувати стосунки з державою на основі взаємної поваги й допомоги. Звичайно, є такі сфери, у яких державна влада та Церква можуть плідно співпрацювати. Виходячи з того скрутного економічного становища, в якому сьогодні знаходиться Українська держава, УПЦ може взяти на себе обов’язок виконання деяких соціальних програм. Насамперед хочу відзначити сфери соціального служіння та доброчинної діяльності. Сьогодні УПЦ має можливість відкривати заклади соціального спрямування, в яких би піклувалися про дітей-сиріт, про людей похилого віку, допомагали наркозалежним тощо. Також Церква має бажання більш плідно працювати у сфері освіти для формування у молодому поколінні українців християнських і моральних цінностей. На жаль, нині діючий закон про свободу совісті не відповідає нагальним реаліям і не дає в повній мірі УПЦ реалізувати весь свій потенціал. Для покращення ситуації вкрай необхідне прийняття нових законів, що регулюють відносини держави і Церкви. Я переконаний, що тісна співпраця у цих сферах держави і УПЦ піде тільки на користь Україні.
– Яку роль Православна Церква відіграє в житті суспільства в тих країнах, де православ’я є єдиною державною релігією?
– У таких країнах Православна Церква являє собою духовну основу для державотворчого та культурного процесів, що відбуваються в державі. Також Церква сприяє підтриманню високого морального рівня громадян. Але такий статус Православної Церкви може нести в собі приховану небезпеку. Я маю на увазі те, що Церква може стати одним із департаментів державної влади, як це було у дореволюційній Росії.
Всупереч тому, що Україна, здебільшого, є православною країною, державні органи влади з незрозумілих причин не бажають констатувати цю реалію на законодавчому рівні. Коли готувався проект нового закону про свободу совісті, Українською Православною Церквою було запропоновано відобразити у цьому документі особливу роль православ’я в історії України, але ці пропозиції були відкинуті законотворцями.
– Завжди після виборів до законодавчих органів влади частина населення залишається невдоволеною результатами. У Послані до Римлян апостол Павло пише: «Нема влади не від Бога, існуючі влади від Бога встановлені…» (Рим. 13, 1). Скажіть, будь ласка, як віруючі повинні сприймати державний інститут влади? Як поводитись, якщо держава проводить антицерковну політику?
– Віруючі, як громадяни своєї держави, зобов’язані з повагою ставитись до державного інституту влади. Про це вчить апостол Павло, підкреслюючи те, що влада встановлена Богом. Наша повага до влади повинна проявлятися в молитві за неї. Необхідно просити у Господа просвітити розум можновладців, дарувати їм мудрість та любов до Батьківщини і власного народу.
Звісно, Господь посилає різних правителів, але саме таких, яких народ заслуговує. Тому, навіть коли державу очолюють люди, що агресивно ставляться до Церкви, це все робиться по премудрому Промислу Божому, щоб очистити Церкву і укріпити нас в вірі. Звичайно, коли влада дотримується атеїстичної ідеології і проводить антицерковну політику – це велике випробовування для віруючих. Та його необхідно сприймати, як волю Божу. В тому випадку, якщо державні органи чинять тиск на совість віруючих, то необхідно протистояти цьому, але виключно мирними засобами. Соціальна концепція УПЦ дозволяє віруючим чинити опір владі, коли остання змушує відступати від церковних догматів і канонів.
