– Ваше Високопреосвященство, аналізуючи підсумки святкування 1020-річчя Хрещення Русі, можна відзначити, що православні, як ніколи, показали церковну єдність. Чи говорить це про те, що українські розкольники у своїх прагненнях до визнання в православному світі зазнали поразки?
– Святкування 1020-річчя Хрещення Русі дійсно стало важливою подією в церковному та політичному житті України. Українська Православна Церква продемонструвала свою єдність не тільки з іншими Помісними Православним Церквами, Предстоятелі і представники яких були присутні на святкуванні, але, що дуже важливо, засвідчила і внутрішню єдність. Всі віруючі, які були присутні на святкуванні, одностайно визнали своїм Патріархом саме Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Олексія II. Це було продемонстровано ще у перший день візиту до української землі Святішого Патріарха. Під час відвідування Києво-Печерської Лаври його зустрічали тисячі віруючих, які тримали портрети Патріарха та голосно вигукували: «Олексій – наш Патріарх». Це вже вкотре підтвердило, що вся повнота Української Православної Церкви, і духовенство, і миряни бажають зберігати єдність з Московським Патріархатом та усім світовим Православ’ям. На усіх святкових заходах, які були заплановані церковною та державною владами, були відсутні представники самопроголошених УПЦ КП та УАПЦ.
Таким чином, це засвідчило, що Вселенське Православ’я канонічною на Україні визнає Українську Православну Церкву, яку очолює Блаженніший Митрополит Володимир. Сподівання розкольників та плани деяких політиків, щодо визнання УПЦ-КП та УАПЦ Помісними Православними Церквами, зазнали повного краху. Нинішні події показали, що зміна статусу УПЦ на сьогоднішній день неможлива, адже така ідея не знаходить підтримки ні серед духовенства, ні серед мирян УПЦ.
– Чи можливо говорити про якісь практичні наслідки зустрічі Святішого Патріарха Олексія IІ зі Вселенським Патріархом Варфоломієм I ? Яка зараз позиція Константинопольського Патріарха стосовно самопроголошеної УПЦ-КП?
– Поки ще зарано говорити про практичні наслідки зустрічі двох Патріархів, яка відбулася у резиденції Предстоятеля УПЦ у Києво-Печерській Лаврі. За цей невеликий проміжок часу, що пройшов з того моменту, не було зроблено конкретних дій або складено планів щодо врегулювання розколу в українському Православ’ї. Незважаючи на всі труднощы, які мали місце під час підготовки до візитів в Україну Святішого Патріарха Олексія IІ та Вселенського Патріарха Варфоломія I, зустріч між ними після восьмирічної перерви відбулася. Вони змогли обговорити проблематичні питання, що стосуються взаємовідносин між Московським та Константинопольським Патріархатами. Позитивним фактором є те, що обидва ієрархи виявили розуміння тих проблем, які стоять перед обома Церквами. Під час переговорів була висловлена загальна стурбованість тією ситуацією, яка нині склалася у релігійному житті нашої країни, а разом з тим прийнято рішення, згідно якого всі проблемні питання, що стосуються подолання розколу в Україні, мають бути вирішеними двома Патріархатами через взаємні консультації та перемови.
На сьогоднішній день позиція Патріарха Варфоломія стосовно розкольницького угруповання УПЦ-КП є однозначною. Константинопольський Патріархат, як і все вселенське Православ’я, канонічною Церквою в Україні визнає тільки УПЦ, яку очолює Блаженніший Митрополит Володимир, а УПЦ-КП вважається самопроголошеною розкольницькою структурою.
Тому під час перебування на українській землі Патріарха Варфоломія ніяких зустрічей та перемов між ним та представниками УПЦ-КП не відбулося. Необхідно зазначити, що саме євхаристична єдність є показником того, хто знаходиться в благодатній огорожі Церкви, а хто знаходиться поза нею. Божественну літургію, яка була відправлена на Володимирській гірці Московським і Константинопольським Патріархами разом з представниками інших Православних Церков, служив і Блаженніший Митрополит Володимир. А це ще раз красномовно говорить про те, яка Церква в Україні є канонічною.
– Владико Митрофане, які цілі переслідувало керівництво України, коли запросило на святкування 1020-річчя Хрещення Русі Константинопольського Патріарха?
– Запрошення керівництвом нашої держави Патріарха Варфоломія на святкування 1020-річчя Хрещення Русі було продиктовано бажанням якимось чином легалізувати розкольницькі структури в Україні, зокрема УПЦ-КП. Керівництво держави очікувало, що після того урочистого прийому, який був влаштований Вселенському Патріарху, останній або визнає, або візьме під свій омофор розкольницькі угрупування в Україні. Слава Богу, що цього не відбулося, адже в такому разі в Україні стався б новий розкол, який остаточно поклав би кінець усім зусиллям по об’єднанню Православ’я в нашій країні.
У вирішенні цього питання ми зіштовхуємося з багатьма проблемами і переконуємося, що це довгий та тернистий шлях. Для декого може він і вважається занадто довгим, але я впевнений у тому, що штучне прискорення цього процесу приведе лише до негативних наслідків. Повертаючись до тих реалій, свідками яких ми були, можна констатувати: Українська Православна Церква показала свою єдність, віруючі продемонстрували, що бажають буди під омофором саме Московського Патріарха. Таким чином, визнання Константинопольським Патріархом українських розкольників ще більш ускладнило б і так непросту релігійну ситуацію в нашій державі. Я думаю, Патріарх Варфоломій міг безпосередньо пересвідчитись, що вона не настільки проста, як це намагається піднести керівництво України. Сподіваємося, що й надалі Константинопольський Патріарх буде проявляти мудрість, аби не обтяжити і так важку ситуацію в українському Православ’ї.
– Ми знаємо, що Президент України В.А. Ющенко запросив відвідати нашу державу теперішнього Папу Римського. Якщо зараз Папа Бенедикт XVI погодиться приїхати в Україну, Українська Православна Церква знову буде проти, як і у випадку з Папою Іваном Павлом ІІ?
– На превеликий жаль, сьогоднішнє керівництво України перебирає на себе функції, які не притаманні світській владі. Запрошувати Предстоятелів Православних Церков та представників інших релігійних конфесій, зокрема Папи Римського, потрібно в тісній консультації з керівництвом УПЦ. Адже УПЦ є домінуючою та визнаною в усьому християнському світі конфесією в Україні. Не слід забувати, що Папа Римський є не лише главою держави Ватикан, а, в першу чергу, главою Римо-Католицької Церкви (РКЦ), з якою у стосунках з УПЦ є певні проблеми. Особливо непросто ці стосунки складаються в західних регіонах України. Візит до України колишнього Папи Римського Івана Павла II не приніс позитивних зрушень у відносинах УПЦ з РКЦ і УГКЦ. Ми будемо виступати проти приїзду глави РКЦ до тих пір, поки її керівництво не дасть реальної оцінки діям представників УГКЦ на Західній Україні в 90-х роках минулого століття, коли велика кількість православних храмів насильницьким шляхом була відібрана в УПЦ. Сподіваємось, що керівництво РКЦ прекрасно розуміє, з якими проблемами доведеться зіткнутися Папі Римському у разі візиту до України. Зараз ведеться багато розмов про зустріч між Святішим Патріархом Московським Олексієм ІI та нинішнім Папою Римським Бенедиктом XVI. Саме на ній потрібно було б обговорити доцільність візиту Папи і до України, і до Росії. На мій погляд, нині немає достатніх підстав для приїзду до нашої країни глави РКЦ.
– Владико Митрофане, Вами у серпні місяці цього року через таїнство покаяння до лона Православної Церкви була прийнята церковна громада на честь святих праведних Іоакима і Анни села Ненадиха Тетіївського району, яка раніше належала до розкольницької організації УПЦ-КП. Чи чинилися перешкоди з чийогось боку, аби завадити цій події?
– У житті нашої єпархії відбулася дуже важлива подія, яка має велике значення. Повернення віруючих людей з розколу в лоно канонічної Церкви – це саме той шлях, який є необхідним для об’єднання Українського Православ’я. Дякувати Богу, що цей процес відбувся мирно і без будь-яких перешкод. Коли до мене звернувся священик з проханням приєднатися до УПЦ, то я зразу ж застеріг, що це є можливим тільки у разі згоди всієї церковної громади. Адже, якщо немає бажання у людей перейти до нашої Церкви, то виникне ще один осередок конфлікту. Священик мене запевнив у тому, що вся парафія готова перейти до лона канонічної УПЦ. Після відповідних юридичних процедур парафія святих праведних Іоакима і Анни була включена до складу Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви. 20 серпня я звершив велике освячення храму, який є визначним пам’ятником архітектури, побудованим у 1912 році. Сподіваюсь, що ця подія стане добрим прикладом і для інших парафій, які до нині перебувають у розколі.
– Коли будуть реалізовані рішення Архієрейського Собору про заснування Патріаршого подвір’я в Києві та подвір’я Києво-Печерської Лаври у Москві?
– Відповідаючи на це питання, хочу зазначити, що подібні проекти реалізуються не так швидко, як би того хотілося. Насамперед, вони пов’язані з певним колом юридичних проблем. До того ж, щоб реалізувати даний проект, необхідна відповідна матеріальна база. Я впевнений, що рішення Архієрейського Собору будуть реалізовані, адже це добра справа, і з допомогою Божою благочестивий намір буде втілений у життя.
