„Священство – це самовіддане служіння Богу і людям, іноді служіння аж до самопожертви”
Ваше Високопреосвященство, скажіть, будь ласка, що Ви насамперед спробували змінити у функціонуванні Київських духовних шкіл після призначення Вас на пост ректора КДА і С і що вже вдалося зробити?
Майже 10 років у РПЦ проходить реформа духовної освіти. Тому, у першу чергу, я почав запровадження у навчальний процес програм реформованої духовної освіти. Слід зауважити, що ці програми були не тільки розроблені, а й успішно апробовані в Московській, Санкт-Петербурзькій, Мінській духовних школах. Там уже відбулося кілька випусків після реформування. Відтепер, відповідно до реформ, семінарія, яка є базовою освітою для майбутніх священнослужителів, – вищий навчальний заклад, а академія – це науково-богословський центр, який готує майбутніх богословів, викладачів та співробітників церковних управлінських органів.
Інше завдання, що вирішує наша духовна школа в даний час – це створити належні побутові умови для вихованців. На формування особистості впливають багато чинників, у тому числі й ті умови, в яких людина проживає. За благословення Блаженнішого митрополита Володимира, було розпочато ремонт навчальних та житлових корпусів. Можна сміливо стверджувати, що після реконструкції гуртожиток для наших студентів ні в чому не поступається по своєму благоустрою гуртожиткам престижних світських вищих навчальних закладів. Наприклад, тепер у кімнатах проживає не більше чотирьох чоловік, що дозволяє студентам більш ефективніше готуватися до занять і краще відпочити.
У процесі вирішення знаходиться питання визнання державою дипломів Київських духовних шкіл. Хочу зауважити, що це єдина проблема, яку допоки не вдається зрушити з місця. Доводиться спілкуватися з ректорами закордонних навчальних закладів, тож вони дивуються такому стану речей, коли наша духовна школа, яка має таку велику історію і бере свій початок від славної Києво-Могилянської колегії, й досі не отримала державної акредитації.
Владико Антонію, на Ваш погляд, що перешкоджає тому, щоб дипломи Київських духовних шкіл отримали державну акредитацію?
Головна причина цього криється в суто ідеологічний площині. На жаль, в головах людей, які з боку держави займаються цією проблематикою, ще й досі панує атеїстична ідеологія. Нині державними інституціями проводиться опрацювання державного стандарту теології. Викликає здивування той факт, що до такої роботи не залучені компетентні у цій сфері люди. Жодного представника, як мені відомо, жодної конфесії не запросили для консультацій по даному питанню. Можна припустити, що ці стандарти створюють ті ж люди, які колись писали програми з наукового атеїзму. Лиш уявіть собі, що з цього вийде?!
Владико Антонію, що являє собою реформа духовної освіти в УПЦ, на якому етапі зараз вона перебуває?
Почасти я вже сказав, що духовна семінарія має бути вищим навчальним закладом, який, з одного боку, дає базову освіту для всіх священнослужителів, з другого – його завданням є підготувати майбутніх богословів, які будуть навчатись й працювати у духовній академії, як науково-богословському центрі. Реформовані навчальні програми містять дві головні складові – це богословсько-пастирські предмети, які мають допомогти майбутнім священнослужителям у виконанні своїх пастирських обов’язків: звершенні богослужінь, таїнств, місіонерській роботі, а також предмети гуманітарного напрямку, які допомагатимуть нашим богословам вести діалоги на загальносуспільному рівні. У зв’язку з цим, ми ввели предмети, які раніше не викладалися. Це і місіологія, і педагогіка, і поглиблене вивчення різних сектантських напрямків, що серйозно шкодять духовному здоров’ю української нації. З першого класу семінарії вивчаються мови: як нові, насамперед – англійська, так і давні – давньогрецька, латинь, а в майбутньому до цього списку планується долучити й іврит. Переважна частина святоотечеської літератури написана двома мовами – давньогрецькою і латинню, а істинний богослов повинен читати Святих Отців саме в оригіналі. Іврит знадобиться тим, хто планує займатися біблеїстикою, тобто вивченням Біблії. Крім того, тільки в Київській духовній школі з’явився предмет „Пастирська психіатрія”. До священика нерідко звертаються не тільки духовно хворі, але й люди з різного роду психічними відхиленнями. Тому нинішні реалії потребують того, щоб він міг розрізняти психічні хвороби від духовних.
Реформа академії передбачає створення кількох факультетів: богословського, церковно-історичного, церковно-практичного та біблеїстичного. Так стисло можна розказати про те, що собою являє реформа духовної освіти і яким чином вона відбувається у Київській духовній школі.
Очевидним є те, що священик на приході повинен бути не лише богословом, а й катехізатором. Він повинен бути вчителем як для дорослих, так і для дітей. Проте випускники духовних шкіл переважно є безпорадними у царині педагогіки, особливо якщо це стосується навчання дітей. Тут ми бачимо велику прогалину в навчанні. Чи не вважаєте Ви, владико, що до основних дисциплін, які викладаються в семінарії й академії варто додати досить широкий спектр психолого-педагогічних дисциплін, а то навіть і більше: основ педагогічної майстерності, методики викладання християнської етики тощо?
Я вже сказав про те, що у нашій духовній школі вводяться предмети, які допоможуть священикам у педагогічній сфері, зокрема, якщо це стане можливим, при викладанні християнських дисциплін у світських навчальних закладах. Проте, необхідно зрозуміти, що апріорі семінарія і академія не можуть охопити весь спектр тієї роботи, яку повинна виконувати сьогодні Православна Церква. Якщо взяти до уваги досвід інших держав СНД, де православ’я є домінуючою релігією, то необхідно створювати навчальні заклади, для тих молодих людей, які з тих чи інших причин не можуть бути священиками, але бажають реалізувати себе в церковній сфері. Для таких людей роботи в Церкві дуже багато. Саме вони мають працювати в тих церковних областях, де не можуть цього зробити священнослужителі. Яскравий тому приклад Свято-Тихонівський університет у Москві.
Крім стаціонарного відділення у КДА і С є ще й заочне, на якому навчається близько тисячі чоловік. Це пов’язане з тим, що є багато таких, хто прагне отримати богословську освіту, але крім духовних шкіл цього зробити ніде. У зв’язку з цим у нас виникають певні проблеми. Адже КДА і С знаходяться не на своєму історичному місці (зараз там знаходиться світський вуз Києво-Могилянська Академія), а в корпусах Києво-Печерського монастиря. А вони просто не пристосовані для такого великого навчального закладу. Тому необхідно працювати в напрямку створення богословських навчальних закладів, котрі будуть готувати церковних співробітників у катехизаторській, місіонерській сферах. Ці люди могли б трудитися в армії, у тюрмах, лікарнях, православних ЗМІ тощо.
Як свідчить сьогоднішня статистика, зовсім невеликий відсоток студентів духовних семінарій випускається у 
священному сані. Почасти це пов'язане з тим, що кількість випускників перевищує число вакантних місць для служіння у якості приходського священика. До того ж, як правило, семінарію закінчують у віці 21-22 років. А це такий період, коли нерідко людина ще не визначилася з вибором свого життєвого шляху. В цьому зв'язку, чи не вважаєте Ви, що варто було б скоротити набори в духовні семінарії та збільшити вікову планку для вступників до них?
Якщо говорити про вакантні місця, то в Україні є багато єпархій, де не вистачає священиків. В західних регіонах практично всі єпархії переповнені, а от єпархії в центральних та східних областях потребують священнослужителів. Тому основна причина того, що випускники семінарій не так активно приймають священний сан, саме їхній вік. Сучасна ситуація показує, що в тому разі, коли людина поступила до семінарії після середньої школи і закінчує її у віці 21-22 роки, то вона, часто-густо, ще не готова визначитись з вибором свого життєвого шляху, тобто одружуватись чи приймати чернечий постриг. Але я не вважаю за потрібне піднімати вікову планку. Наприклад, минулого року з тих, хто подав документи для вступу до Київської духовної семінарії, 30-35% відсотків складали абітурієнти з вищою освітою і шість чоловік, які закінчили школу з золотою медаллю. Якщо до нас приходять обдаровані, але молоді за віком люди, то було б безвідповідально створювати для них штучні перепони. Втім, коли ми підводимо підсумки вступних екзаменів, то дотримуємося неписаного правила: у випадку, коли двоє абітурієнтів, з яких одному 17 років, а другому – 22, набрали однакову кількість балів, то надаємо перевагу старшому за віком.
Якими якостями й рівнем підготовки повинен володіти абітурієнт, що бажає поступити до КДС?
Якщо брати до уваги формальну сторону, то людина зобов'язана закінчити загальноосвітню школу, мати досвід церковного послуху, тобто серед інших документів, що необхідно здати у канцелярію духовної школи, повинна бути рекомендація священика, де останній дає свого роду гарантію, що вступник до семінарії – церковна людина і має здібності до того, щоб у майбутньому стати священиком. Проте, головним фактором є те, що людина має відчути у собі поклик Божий до пастирського служіння. Тому що у наших сучасних реаліях служіння священика – це дуже важкий хрест: священик несе відповідальність не тільки за себе, але й за паству. Ті молоді люди, які прагнуть прийняти сан, повинні усвідомлювати, що від багатьох мирських благ їм необхідно буде відмовитись. Оскільки священство – це не робота, а самовіддане служіння Богу і людям, іноді служіння аж до самопожертви.
Дякую, Ваше Високопреосвященство, що знайшли час для розмови з читачами нашого журналу.
