Митрополит Білоцерківський і Богуславський Августин (Адам Іванович Маркевич)
- Статус:
- Чинний
- Дата народження:
- 07.04.1952
- День тезоіменитства:
- Червень 28
- Постриг здійснений:
- 16.09.1992
- Архієрейська хіротонія:
- 20.09.1992
- Духовна освіта
- Московська духовна семінарія (1973)
Московська духовна академія (1982)
- bc.diocese@i.ua
- https://bilatserkva.church.ua/
Контакти
- з 2012-07-12 по поточний день
- Білоцерківська єпархія, правлячий архієрей
Місця служіння
- Митрополит Августин (у миру – Маркевич Адам Іванович) народився 7 квітня 1952 р. в с. Глушковичі Лельчицького району Гомельської області в сім’ї православного священника.
У 1955 р. його батько був направлений на пастирське служіння в Житомирську область. Після закінчення середньої школи (1969 – 10 класів) і медичного училища (1971) працював на центральній станції швидкої меддопомоги в м. Рівному. У 1971-1973 рр. проходив строкову службу в Збройних Силах, нині – офіцер у відставці Збройних сил України (у званні капітана). У 1973 р. вступив у Московську духовну семінарію, яку закінчив у 1975 р. за першим розрядом і був прийнятий у Московську духовну академію, яку закінчив теж за першим розрядом у 1982 р. Кандидат богословських наук.
З 2014 по 2018 р – навчання у Білоцерківському гуманітарно-педагогічному коледжі, отримав диплом з відзнакою за спеціальністю “Соціальна педагогіка”.
У 1975 р. був рукопокладений у сан диякона, а в 1976 році – у сан священика архієпископом Дмитровським Володимиром (Сабоданом).
У 1977–1978 рр. – настоятель Свято-Георгіївської церкви в с. Білилівці Житомирської області. У 1978–1992 рр. ніс пастирське служіння в м. Коростені Житомирської області спочатку другим священиком у Покровській церкві, а потім її настоятелем. У 1990 р. був призначений настоятелем новоутвореної Свято-Ольгинської парафії. З 1989 р. – благочинний Коростенського округу Житомирської єпархії.
Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 16 вересня 1992 р. митрофорному протоієрею Адамові Маркевичу визначено бути єпископом Львівським і Дрогобицьким після постригу в чернецтво і піднесення до сану архімандрита.
20 вересня 1992 р. в Трапезній церкви Успенської Києво-Печерської Лаври за Божественною літургією Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир, архієпископ Рівненський і Острозький (нині – митрополит Дніпропетровський і Павлоградський) Іриней, єпископ Луганський і Старобільський Іоаннікій (нині – митрополит, на покої), єпископ Переяслав-Хмельницький (нині митрополит – Хмельницький і Старокостянтинівський) Антоній і єпископ Білоцерковський (нині перебуває за штатом) Іполіт здійснили хіротонію архімандрита Августина (Маркевича) у єпископа Львівського і Дрогобицького.
В 1998 р. піднесений до сану архієпископа, а рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 5 листопада 1998 р. отримав титул “Львівський і Галицький”.
Згідно з рішенням Священного Синоду від 20 липня 2012 року (журнал №66), архієпископ Львівський і Галицький Августин призначений Керуючим Білоцерківською єпархією, звільнивши його від управління Львівською єпархією.
23 листопада 2013 року возведений у сан митрополита.
З 1994 р. – член Синодальної Богословської (нині Біблійсько-богословської) комісії, з 2009 р. член Міжсоборної присутності Руської Православної Церкви.
У 1996 – 2007 рр. – голова Синодальної богословської комісії Української Православної Церкви, в 2007-2010 рр. – член цієї комісії, з 2010 р. – член новоствореної Богословсько-канонічної комісії при Священному Синоді УПЦ, з 2011 р. – голова цієї комісії.
З 14 червня 2011 р. – член Координаційної Ради голів синодальних установ при Предстоятелі УПЦ.
В 1995-2002 рр. – Духівник Спілки православних братств України, у 1997-2001 рр. – Духівник Спілки православної молоді України Української Православної Церкви. В 1997-2012 рр. – відповідальний за діяльність комітету взаємодопомоги і захисту Православ’я у західних областях України (входять єпархії: Львівська, Володимир-Волинська, Волинська, Івано-Франківська, Тернопільська, Рівненська, Сарненська, Хустська, Мукачівська). 1996–1999 рр. – Відповідальний за зв’язки Української Православної Церкви з Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ і інших збройних формувань України, а з 1999 р. – голова відділу УПЦ із взаємодії зі Збройними Силами й іншими військовими формуваннями України. З 1999 р. – голова Опікунської ради Українського відділення міжнародного Фонду єдності православних народів. З 2001 р. – член Ради Собору слов’янських народів Білорусі, Росії і України, голова Всеукраїнської громадської організації “Путь православних”. 2001–2003 рр. – голова Духовної Ради Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнського військового братства, з 2003 р. – член Духовної ради цього братства. 2001 – 2005 рр. – Голова правління Всеукраїнської християнської місії «Духовна і благодійна опіка у місцях позбавлення волі», у 2005 – 2009 рр. – член Правління цієї місії.
З 2003 р. – Повноважний представник Предстоятеля, а у 2009 – 2011 рр. – Повноважний представник Української Православної Церкви в Верховній Раді України.
В 2004-2012 рр. – викладач Порівняльного богослов’я в Почаївській духовній семінарії.
У 2009 – 2010 рр. – Голова Ради з питань душпастирської роботи при Міністерстві оборони України, з 2010 р. – член цієї Ради.
З 2010 р. – духівник МГО «Союз православних юристів в ім’я архістратига Божого Михаїла». Відповідає за духовну опіку православних учасників українських антарктичних експедицій.
За благословенням Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Володимира був головою Оргкомітетів міжнародних ювілейних церковно-світських конференцій до 2000-річчя Різдва Христового в Почаєві і в Києві, членом Оргкомітетів міжнародних ювілейних церковно-світських конференцій в Криму і Запоріжжі, а також відповідальним за організацію і проведення різних профільних церковно-світських науково-практичних конференцій у 1996–2007 рр.
Неодноразово відвідував Святу Землю та святу Гору Афон, в тому числі в складі офіційної делегації РПЦ в 2006 р. У 1994 р. присутній на чині сходження Благодатного вогню в Гробі Господньому і співслужив на нічній Пасхальній літургії Блаженнішому Патріарху Єрусалимському і всієї Палестини Діодору, який потім, на прохання єпископа Августина, звернувся зі спеціальним Посланням підтримки до духовенства і віруючих Львівської єпархії.
Очолював делегацію УПЦ на переговорах з УГКЦ в м. Відні (Австрія) в 1998 р., а також делегацію РПЦ на переговорах з Ефіопською Церквою в м. Аддіс-Абеба (Ефіопія) в 2007р., був членом комісії з діалогу між Руською Православною Церквою і Римо-Католицькою Церквою в Женеві (Швейцарія) в 1994р. і в Москві (Росія) в 1995 р. Брав участь в міжнародних конференціях, переговорах, нарадах, урочистих заходах, робочих зустрічах (церковних, наукових, військових, з тюремного служіння): зокрема, м. Москва, військове селище Відяєво (Мурманська область), м. Петропавловськ-Камчатський (Росія), м. Мінськ (Білорусь), м. Ясси (Румунія), м. Варшава, м. Краків (Польща), м. Багдад (Ірак), м. Таллін (Естонія), м. Вашингтон (США), м. Торонто (Канада), м. Лондон (Великобританія), м. Штутгарт (Німеччина), м. Страсбург, м. Люрд (Франція), м. Белград, Нови Сад, Косово (Сербія), м. Тирасполь (Придністров'я), Боснія і Герцоговина, м. Софія (Болгарія), м. Афіни і о. Родос (Греція), м. Йоганнесбург, м. Кейп-Таун (Південно-Африканська Республіка), Ліберія, Уганда, ст. «Белінсгаузен», станція «Академік Вернадський» (Антарктика), м. Копенгаген (Данія), Мадрид (Іспанія), Ватикан, м. Рим, м. Мілан (Італія). Неодноразовий учасник Міжнародних загальноосвітніх Різдвяних читань.
За благословенням Предстоятеля УПЦ очолював делегацію Синодального військового відділу у складі військовослужбовців і правоохоронців в паломницьких поїздках в Болгарію, Сербію, Чорногорію, Македонію, Албанію, Румунію, Грецію, Італію, Швейцарію, Туреччину, Ізраїль, Грузію, Вірменію, Азербайджан, Австралію. Весною 2013 р. відвідав Північний полюс, де залишив срібну табличку з благословенням блаженної пам'яті Митрополита Київського і всієї України Володимира (Сабодана) усім полярникам Арктики і капсулу з землею зі Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. Побував також на архіпелазі Шпіцберген, на Вогненній Землі і Фолклендських островах.
Неодноразово відвідував зону бойових дій на Сході України, зокрема, також територію, що з 2014 року стала непідконтрольною центральній державній владі України.
Лауреат премії Міжнародного Фонду святого Андрія Первозванного (1996). Нагороджений церковними орденами Руської Православної Церкви: святого рівноапостольного князя Володимира II ступеня (1999), преподобного Сергія Радонезького II ступеня (2007), святителя Інокентія, митрополита Московського II ступеня (2012), преподобного Серафима Саровського III ступеня (2017); орденами Української Православної Церкви: преподобного Нестора Літописця (1998), «Різдво Христове – 2000» 1 ст. (2000), святого апостола Іоанна Богослова II ступеня (2007) і I ступеня (2017), преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських 11 ст. (2002), святого апостола Андрія Первозванного (2012); орденами Польської Православної Церкви: святої рівноапостольної Марії Магдалини II ступеня (2001) і II ступеня з оздобами (2012); орденами Білоруської Православної Церкви преподобної Єфросинії Полоцької (2002) та (2012), а також святителя Кирила Туровського І ступеня (2012); орденами Молдавської Православної Церкви: преп. Паїсія (2007), св. Стефана Великого (2012), а також державними орденами: «За заслуги» III ступеня Україна, «Дружби» РФ (2004), «Пошани» РФ (2012), Грамотою Верховної Ради України (2007), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2007), Грамотою Уповноваженого з прав людини при Верховній Раді України (2007), відзнакою Кабінету Міністрів Республіки Білорусь (2012); У рамках ІV Міжнародного проекту «Україна й українці – цвіт нації, гордість країни» нагороджений зіркою «Патріот України» (2013). Має велику кількість відомчих нагород силових структур і громадських організацій, в тому числі міжнародних та іноземних.
Біографія
ПОПЕРЕДНИКИ НА КАФЕДРІ
Архієпископ Митрофан (Юрчук) На кафедрі з 31 травня 2007 по 20 липня 2012 р.
|
Єпископ Никодим (Барановський) |
Єпископ Серафим (Залізницький) |