Отче Никодиме, а чи відповідає православній традиції святкування народин будівлі, нехай це і православний храм?
У церковній традиції достатньо прикладів відзначення ювілеїв видатних дат, православних діячів, Святих, а також і церковних споруд, які посіли в історії народу та Православної Церкви особливе, знакове місце, вплинули на становлення і зміцнення християнства та сотні років наочно демонстрували людям світло православного вчення. Так, нещодавно всією Церквою, всім народом ми відзначали 950-річчя Києво-Печерської Лаври. Взагалі, я вважаю, що такі святкування приносять велику користь безпосередньо самим вірянам, слугують зміцненню віри та наставляють на путь церковного життя. Посудіть самі, такі ювілеї супроводжуються, зазвичай, урочистими архієрейськими богослужіннями з великою кількістю прихожан, які відбуваються в атмосфері особливого духовного піднесення, що, відповідно, сприяє зміцненню християнських чеснот у суспільстві.
З якого часу Ви стали настоятелем Спасо-Преображенського собору в Білій Церкві? Що змінилось або зміниться найближчим часом у зовнішніх та внутрішніх рисах стародавнього храму?
Я став настоятелем Спасо-Преображенського кафедрального собору в липні 2007 року. Звичайно, всього за два роки та ще й в умовах світової економічної кризи важко зробити щось грандіозне, проте зроблено було багато, а плани на майбутнє – ще більші. Так, нами відновлено приділ святого Серафима Саровського, закінчено реставрацію Свято-Микільської церкви. 18 грудня минулого року її освятив архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан, і з того часу щочетверга там служиться Свята Літургія й молебень з акафістом святому Миколаю Чудотворцю перед його древнім образом. До речі, у храмі встановлено великий баптистерій для повного занурення дітей та дорослих під час хрещення, все згідно православній традиції. Також, була оновлена соборна ризниця, придбане облачення для дияконів та священиків і нове церковне начиння. Хочу звернути увагу на те, що відтепер у соборі постійно знаходяться великі святині Православної Церкви – частки мощів преподобної Єфросинії Полоцької та святого великомученика Георгія Побідоносця, покровителя нашого міста. Всі прихожани храму мають можливість помолитись цим великим угодникам Божим та приложитися до їх мощів.
Кажуть, в приміщенні собору встановлять пам’ятну дошку на честь графині Олександри Браницької?
Так. Фундаторка собору та велика православна благодійниця була похована саме на місці нового приділу святого Серафима Саровського. Там на свято Преображення Господнього або безпосередньо до початку святкування 170-річчя спорудження храму і встановлять пам’ятну дошку рабі Божій Олександрі.
Що плануєте на майбутнє?
Дуже багато. Плануємо відновити соборну дзвіницю, колишню гордість та окрасу всього міста…
Вибачте, в її історичному вигляді?
Так, бажано в історичному. А ще побудуємо на території собору недільну школу, дитячий майданчик для того, аби батьки з дітьми заходили до нас у вільний час – відпочити, побавитись на гойдалках і, звичайно, зайти помолитись або поставити свічку за себе і своїх близьких.
А тепер, будь ласка, кілька слів про себе. Який шлях довелося Вам пройти до Вашої теперішньої посади настоятеля?
Я народився 1975 року в селі Гошів Овруцького району Житомирської області. В юні роки долучився до паламарства у місцевому храмі. Після закінчення середньої школи вступив до Київської духовної семінарії, а потім – до Київської духовної академії. Вже з другого року навчання в академії почав читати лекції з церковного уставу на першому курсі семінарії. На четвертому курсі прийняв чернечий постриг від тодішнього проректора академії, а тепер архієпископа Білоцерківського та Богуславського Митрофана. 15 квітня 2000 року був рукоположений у дияконський, а за кілька днів, 27 квітня, і у священицький сан Блаженішим Митрополитом Володимиром. Після закінчення академії залишився викладати церковний устав, літургіку та богослужбову практику в Київських духовних школах. У 2007 році, коли на єпископську кафедру Білої Церкви було призначено архієпископа Митрофана, мене перевели сюди на посаду секретаря єпархії та настоятеля Спасо-Преображенського собору.
Як то воно Вам – бути настоятелем славного собору та ще й після таких великих попередників?
Бути настоятелем першокласного старовинного храму Київської губернії, та ще й з такою величною історією – милість Божа та велика честь для мене. Проте, це ще й велика відповідальність, тому що Спасо-Преображенський собор – найбільший храм не тільки нашого міста, але й усієї Білоцерківської єпархії. Відповідно, крізь ці двері проходить величезна кількість людей, а моє завдання, як настоятеля, зробити все, щоб вони отримали бажану віру, втіху і духовну настанову, за якими віруючі сюди і приходять. Крім мене, тут несуть службовий послух 12 священиків і 8 дияконів, серед яких ченці монастиря на честь Різдва Христового, штатні клірики собору та молоді священики, які проходять у нас своєрідну практику пастирського служіння і під опікою досвідчених духовних наставників формують свій власний світогляд.
Скажіть, Вам, як не корінному мешканцю Білої Церкви, подобається місто, його атмосфера і люди?
Звичайно, на перших порах виникали деякі труднощі в адаптації. Нове місто, нові люди зі своєю ментальністю. Проте, за час мого перебування тут я познайомився з багатьма білоцерківцями і тепер знаю, що до них завжди можна звернутися за допомогою у церковних справах і отримати необхідне сприяння. Тут уміють, у разі потреби, захистити канонічну Православну Церкву, уміють згуртуватись заради спільної справи навколо єпископа та своїх духовних пастирів. Радує те, що віруючі Білої Церкви люблять паломницькі подорожі святими місцями. І не тільки України, але й Росії, Білорусі та навіть самої Святої Землі. Недарма при єпархіальному управлінні організовано паломницький відділ, який і влаштовує для паломників такі незабутні прощі. Після двох років перебування у вашому місті я встиг полюбити його вулиці, церкви, мальовничі краєвиди Росі, а головне – людей, з якими доводиться спілкуватися щодня, щогодини, з радістю та, сподіваюсь, взаємним задоволенням.
На останок хочу традиційно запитати, чого б Ви побажали нашому місту і його мешканцям напередодні величного ювілею 170-ї річниці Спасо-Преображенського храму?
Насамперед – миру, здоров’я, наснаги, процвітання, віри та Божого благословення. Бажаю всім нам єднатися навколо Православ’я, навколо Спасо-Преображенського кафедрального собору, навколо нашого єпископа та своїх приходських священників. Бажаю непохитно, з молитвою на вустах, з чистими думками, з любов’ю та милосердям у серці йти обраною дорогою до Христа, до благодаті, до спасіння. Нехай Бог допомагає всім православним християнам, всім білоцерківцям у їхніх добрих починаннях та достойних намаганнях. З Божою допомогою все у цьому світі можливо, якщо воно, звичайно, варте бути втіленим у життя. Як настоятель собору, заздалегідь запрошую всіх мешканців міста відвідати святкові урочистості та Богослужіння на знак вшанування 170-річчя спорудження та 20-річчя відновлення богослужіння в нашому кафедральному храмі. Про всі заплановані заходи ми будемо оповіщати вірян і всіх білоцерківців та гостей міста через засоби масової інформації.
Спілкувався Олександр Виговський
