Основний вектор зусиль відділу – удосконалення системи духовно-морального виховання
– Отче, якими Ви бачите основні цілі та завдання роботи відділу, очолюваного Вами?
– Робота нашого відділу проводиться у двох самостійних напрямках. По-перше – катехизація або, по-іншому, ознайомлення молодого покоління з основами православної віри у недільних школах на теренах нашої єпархії. І по-друге – концентрація зусиль Церкви по виховній роботі з підлітками на засадах християнської етики та моралі у державних загальноосвітніх навчальних закладах. Стосовно першого напрямку, все більш-менш стало і традиційно. Оскільки катехізація передбачає не лише вивчення віри, а й безпосередню активну участь в церковному житті: відвідування церковних богослужінь, прийняття таїнств Православної Церкви, свідоме вивчення біблійної історії та історії Церкви, Закону Божого тощо. До речі, Церква опікується залученням до православного життя не тільки дітлахів, але й дорослих, тих, які не мали змоги зробити це раніше.
– Ви маєте на увазі, що в єпархії працюють недільні школи для дорослих? Тоді в кого про них запитати?
– У будь-якого священика. Принаймні, він порадить, до кого звернутись за консультацією. Крім традиційних методів залучення до церковного життя, ми використовуємо в навчальній практиці недільної школи й додаткові мотивації. До розкладу входять уроки церковного співу в досвідчених педагогів, заняття з образотворчого мистецтва, ознайомлення з основами іконопису. Так, наші дітлахи мають змогу вчитися у відомої майстрині виготовлення ікон із бісеру Ольги Краюхіної.
Стосовно другого напрямку, виховання дітей та підлітків на засадах християнської етики та моралі, то, з огляду на законодавство України, яке проголошує відокремленість Церкви від держави, ми намагаємося виховувати молоде покоління громадян в дусі християнської традиції та моралі виключно на факультативних заняттях і під керівництвом досвідчених дипломованих педагогів. У цьому контексті ми багато років співпрацюємо з Київським обласним інститутом післядипломної освіти педагогічних кадрів, який сприяє нам у підготовці кваліфікованих викладачів на основі розробленої програми з біблійної історії та християнської етики, затвердженої вченою радою інституту. Саме спільними зусиллями церковних та світських освітніх установ Головне управління освіти та науки Київської облдержадміністрації в 2007 році надало Кагарлицькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №2 ім. В.П. Дашенка статус обласного опорного закладу освіти, на базі якого проводяться спеціальні семінари, укладаються методичні рекомендації для духовно-морального виховання і таке інше. Погодьтесь – це дуже важлива складова виховного процесу. Як говорила один педагог: «Я володію матеріалом для викладання. Допоможіть мені осягнути, як цього краще навчити дітей». На базі цієї школи ми розробляємо й апробуємо різні методичні підходи та прийоми викладання християнської етики в загальноосвітніх закладах області, готуємо навчально-методичні матеріали.
– А який механізм запровадження факультативного курсу християнської етики в школі?
– Виключно на добровільних засадах і тільки за згоди батьків на таке факультативне навчання. У відповідності з укладеною Програмою, заняття носять загальнохристиянський характер, без конкретного конфесійного наголосу. Мінімальна кількість учнів на уроках християнської етики – вісім школярів. Вважаю, що такий формат не є ідеальним варіантом. Він занадто загальний і потребує подальшого вдосконалення. Проте, наразі, виходимо з того, що є.
– А як з подібним виховання у Європі? Чи є якась кардинальна відмінність?
– Я досить ретельно вивчав стан і методику релігійного виховання закордоном, зокрема в Європі. Там ставлення до цього питання дуже різне, іноді радикально протилежне. Так, у Франції взагалі не практикується такий формат виховання, а в Німеччині, навпаки, конституція визначає уроки релігії як обов’язкові в навчально-виховному процесі державної школи. Батькам надається право вибору конфесійної спрямованості занять: католицького чи лютеранського віросповідання. Якщо ж вони, з певних причин, не бажають, щоб їхні діти відвідували конфесійні заняття, то їм пропонується курс світської етики. Так чи інакше, але урок релігії є обов’язковим у розкладі занять. До речі, у деяких федеральних землях (Північний Рейн-Вестфалія, Гессен, Нижня Саксонія, Баварія та ін.), де в суспільстві широко представлена східна християнська традиція, до навчальних планів шкіл внесено також і уроки православної віри. Формат, методологія викладання і кадрова політика визначаються виключно тією релігійною організацією, віровчення якої представлено в навчальному плані. Звичайно, подібний підхід несе в собі, з одного боку, конкретну, вужчу спрямованість, а з другого – вирізняється більш поглибленим, більш фундаментальним знанням і, звичайно, відповідним ефектом від вивченого предмету.
– Розкажіть про плани розвитку очолюваного Вами відділу на перспективу?
– О, планів багато. Їх можна поділити на три відгалуження. Так, улітку, коли в школярів довготривалі канікули, вони випадають з-під догляду педагогічного персоналу та батьків і, по суті, належать тільки собі: вештаються вулицями, не знаходячи собі застосування. Українська Православна Церква намагається піклуватися про таких дітей, організовуючи їм відпочинок в таборах тощо. Подібні літні православні дитячі табори діють, наприклад, в Київській, Полтавській, Кримській та інших єпархіях. Ми в себе, в Білоцерківській єпархії, приглядаємося до досвіду сусідів, вивчаємо можливості оренди приміщень на літній період чи канікулярні сезони в загальноосвітніх школах з метою організації відпочинку дітей і одночасного їх духовного виховання в православній традиції. Тобто, наразі ми шукаємо свій підхід до позитивного вирішення цього питання, і найближчим часом ми його обов’язково знайдемо.
Інший напрямок роботи, який потребує якісного вирішення – це кількісне збільшення недільних шкіл при парафіях, з тим щоб максимально розширити доступ молодого покоління до вивчення основ православної віри. На жаль, тут ми стикаємось з певними труднощами, як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Наприклад, сьогодні у селах обмаль молоді шкільного віку, так що організація недільних шкіл в деяких «бездітних» селах просто неможлива.
Ну і нарешті, ще один вектор зусиль нашого відділу – удосконалення системи духовно-морального виховання в загальноосвітніх школах на території Білоцерківської єпархії. Потрібно звернути увагу на якісну підготовку викладацького складу, на матеріальну базу шкільних кабінетів біблійної історії та християнської етики, як от: значне покращення навчально-методичного забезпечення, підготовка, розробка та друк підручників, посібників і, звісно, системне забезпечення відповідною літературою тих шкіл, які мають нагальну нестачу такої.
– А тепер, отче, кілька слів про себе для читачів газети «Копейка».
– Я народився у вересні 1965 року в селі Драчі (нині Кип’ячка) Миронівського району. Батько працював директором сільської школи, викладав історію. Мати працювала в місцевому колгоспі. Після здобуття середньої освіти (школу закінчив з золотою медаллю) вступив до Київського державного педагогічного інституту іноземних мов, який, відслуживши спочатку в лавах Радянської армії, і закінчив з червоним дипломом за спеціальністю вчитель німецької та англійської мов.
– А чому Ви зважилися на зміни в своєму житті, вибравши собі долю священика?
– Напевно, підсвідомо я завжди до цього прагнув. Знаєте, деякі люди йдуть до мети прямою дорогою, а деякі – спочатку трохи пошукають її праворуч, або ліворуч, але все-таки знайдуть власну долю. Я з тих – з других. Треба зазначити, що в моєму селі церкви, на жаль, не було, і я прийняв хрещення лише у віці 25 років, а Новий Заповіт уперше прочитав в інституті (зважте – то були радянські часи). З часом дуже зацікавився Православ’ям, познайомився з деякими священиками, з владикою Серафимом, який на той час був керуючим архієреєм єпархії, воцерковився, а у 1995 році був рукоположений в ієрейський сан при освяченні храму Різдва Богородиці в с. Липовець Кагарлицького району. То був мій перший храм, у якому я два роки служив приходським священиком. З 2000 року очолюю Управління духовної освіти Білоцерківської єпархії. А ще викладаю іноземні мови в школах Кагарлика. Одружений, маю трьох дітей: двох дочок і сина. От така біографія.
– І, врешті, що б Ви хотіли побажати нашим читачам?
– Що може побажати священик? Божого благословення на життя і на всяку добру справу. З ним, з Божим благословенням, і все інше прикладеться: здоров’я, сімейне щастя, достаток. А ще хочу привітати всіх православних християн з ювілеями: 15-літтям відродження Білоцерківської єпархії та 170-літтям нашого Спасо-Преображенського кафедрального собору.
– Робота нашого відділу проводиться у двох самостійних напрямках. По-перше – катехизація або, по-іншому, ознайомлення молодого покоління з основами православної віри у недільних школах на теренах нашої єпархії. І по-друге – концентрація зусиль Церкви по виховній роботі з підлітками на засадах християнської етики та моралі у державних загальноосвітніх навчальних закладах. Стосовно першого напрямку, все більш-менш стало і традиційно. Оскільки катехізація передбачає не лише вивчення віри, а й безпосередню активну участь в церковному житті: відвідування церковних богослужінь, прийняття таїнств Православної Церкви, свідоме вивчення біблійної історії та історії Церкви, Закону Божого тощо. До речі, Церква опікується залученням до православного життя не тільки дітлахів, але й дорослих, тих, які не мали змоги зробити це раніше.
– Ви маєте на увазі, що в єпархії працюють недільні школи для дорослих? Тоді в кого про них запитати?
– У будь-якого священика. Принаймні, він порадить, до кого звернутись за консультацією. Крім традиційних методів залучення до церковного життя, ми використовуємо в навчальній практиці недільної школи й додаткові мотивації. До розкладу входять уроки церковного співу в досвідчених педагогів, заняття з образотворчого мистецтва, ознайомлення з основами іконопису. Так, наші дітлахи мають змогу вчитися у відомої майстрині виготовлення ікон із бісеру Ольги Краюхіної.
Стосовно другого напрямку, виховання дітей та підлітків на засадах християнської етики та моралі, то, з огляду на законодавство України, яке проголошує відокремленість Церкви від держави, ми намагаємося виховувати молоде покоління громадян в дусі християнської традиції та моралі виключно на факультативних заняттях і під керівництвом досвідчених дипломованих педагогів. У цьому контексті ми багато років співпрацюємо з Київським обласним інститутом післядипломної освіти педагогічних кадрів, який сприяє нам у підготовці кваліфікованих викладачів на основі розробленої програми з біблійної історії та християнської етики, затвердженої вченою радою інституту. Саме спільними зусиллями церковних та світських освітніх установ Головне управління освіти та науки Київської облдержадміністрації в 2007 році надало Кагарлицькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №2 ім. В.П. Дашенка статус обласного опорного закладу освіти, на базі якого проводяться спеціальні семінари, укладаються методичні рекомендації для духовно-морального виховання і таке інше. Погодьтесь – це дуже важлива складова виховного процесу. Як говорила один педагог: «Я володію матеріалом для викладання. Допоможіть мені осягнути, як цього краще навчити дітей». На базі цієї школи ми розробляємо й апробуємо різні методичні підходи та прийоми викладання християнської етики в загальноосвітніх закладах області, готуємо навчально-методичні матеріали.
– А який механізм запровадження факультативного курсу християнської етики в школі?
– Виключно на добровільних засадах і тільки за згоди батьків на таке факультативне навчання. У відповідності з укладеною Програмою, заняття носять загальнохристиянський характер, без конкретного конфесійного наголосу. Мінімальна кількість учнів на уроках християнської етики – вісім школярів. Вважаю, що такий формат не є ідеальним варіантом. Він занадто загальний і потребує подальшого вдосконалення. Проте, наразі, виходимо з того, що є.
– А як з подібним виховання у Європі? Чи є якась кардинальна відмінність?
– Я досить ретельно вивчав стан і методику релігійного виховання закордоном, зокрема в Європі. Там ставлення до цього питання дуже різне, іноді радикально протилежне. Так, у Франції взагалі не практикується такий формат виховання, а в Німеччині, навпаки, конституція визначає уроки релігії як обов’язкові в навчально-виховному процесі державної школи. Батькам надається право вибору конфесійної спрямованості занять: католицького чи лютеранського віросповідання. Якщо ж вони, з певних причин, не бажають, щоб їхні діти відвідували конфесійні заняття, то їм пропонується курс світської етики. Так чи інакше, але урок релігії є обов’язковим у розкладі занять. До речі, у деяких федеральних землях (Північний Рейн-Вестфалія, Гессен, Нижня Саксонія, Баварія та ін.), де в суспільстві широко представлена східна християнська традиція, до навчальних планів шкіл внесено також і уроки православної віри. Формат, методологія викладання і кадрова політика визначаються виключно тією релігійною організацією, віровчення якої представлено в навчальному плані. Звичайно, подібний підхід несе в собі, з одного боку, конкретну, вужчу спрямованість, а з другого – вирізняється більш поглибленим, більш фундаментальним знанням і, звичайно, відповідним ефектом від вивченого предмету.
– Розкажіть про плани розвитку очолюваного Вами відділу на перспективу?
– О, планів багато. Їх можна поділити на три відгалуження. Так, улітку, коли в школярів довготривалі канікули, вони випадають з-під догляду педагогічного персоналу та батьків і, по суті, належать тільки собі: вештаються вулицями, не знаходячи собі застосування. Українська Православна Церква намагається піклуватися про таких дітей, організовуючи їм відпочинок в таборах тощо. Подібні літні православні дитячі табори діють, наприклад, в Київській, Полтавській, Кримській та інших єпархіях. Ми в себе, в Білоцерківській єпархії, приглядаємося до досвіду сусідів, вивчаємо можливості оренди приміщень на літній період чи канікулярні сезони в загальноосвітніх школах з метою організації відпочинку дітей і одночасного їх духовного виховання в православній традиції. Тобто, наразі ми шукаємо свій підхід до позитивного вирішення цього питання, і найближчим часом ми його обов’язково знайдемо.
Інший напрямок роботи, який потребує якісного вирішення – це кількісне збільшення недільних шкіл при парафіях, з тим щоб максимально розширити доступ молодого покоління до вивчення основ православної віри. На жаль, тут ми стикаємось з певними труднощами, як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Наприклад, сьогодні у селах обмаль молоді шкільного віку, так що організація недільних шкіл в деяких «бездітних» селах просто неможлива.
Ну і нарешті, ще один вектор зусиль нашого відділу – удосконалення системи духовно-морального виховання в загальноосвітніх школах на території Білоцерківської єпархії. Потрібно звернути увагу на якісну підготовку викладацького складу, на матеріальну базу шкільних кабінетів біблійної історії та християнської етики, як от: значне покращення навчально-методичного забезпечення, підготовка, розробка та друк підручників, посібників і, звісно, системне забезпечення відповідною літературою тих шкіл, які мають нагальну нестачу такої.
– А тепер, отче, кілька слів про себе для читачів газети «Копейка».
– Я народився у вересні 1965 року в селі Драчі (нині Кип’ячка) Миронівського району. Батько працював директором сільської школи, викладав історію. Мати працювала в місцевому колгоспі. Після здобуття середньої освіти (школу закінчив з золотою медаллю) вступив до Київського державного педагогічного інституту іноземних мов, який, відслуживши спочатку в лавах Радянської армії, і закінчив з червоним дипломом за спеціальністю вчитель німецької та англійської мов.
– А чому Ви зважилися на зміни в своєму житті, вибравши собі долю священика?
– Напевно, підсвідомо я завжди до цього прагнув. Знаєте, деякі люди йдуть до мети прямою дорогою, а деякі – спочатку трохи пошукають її праворуч, або ліворуч, але все-таки знайдуть власну долю. Я з тих – з других. Треба зазначити, що в моєму селі церкви, на жаль, не було, і я прийняв хрещення лише у віці 25 років, а Новий Заповіт уперше прочитав в інституті (зважте – то були радянські часи). З часом дуже зацікавився Православ’ям, познайомився з деякими священиками, з владикою Серафимом, який на той час був керуючим архієреєм єпархії, воцерковився, а у 1995 році був рукоположений в ієрейський сан при освяченні храму Різдва Богородиці в с. Липовець Кагарлицького району. То був мій перший храм, у якому я два роки служив приходським священиком. З 2000 року очолюю Управління духовної освіти Білоцерківської єпархії. А ще викладаю іноземні мови в школах Кагарлика. Одружений, маю трьох дітей: двох дочок і сина. От така біографія.
– І, врешті, що б Ви хотіли побажати нашим читачам?
– Що може побажати священик? Божого благословення на життя і на всяку добру справу. З ним, з Божим благословенням, і все інше прикладеться: здоров’я, сімейне щастя, достаток. А ще хочу привітати всіх православних християн з ювілеями: 15-літтям відродження Білоцерківської єпархії та 170-літтям нашого Спасо-Преображенського кафедрального собору.
Спілкувався Олександр Виговський
